як сльози під дощем

...коли по будинку почало прилітати мати була назовні, щось на городі робила. Град упав... ну ось бачиш, як до тієї яблуні (десь метрів сім-десять), скалок попав їй сюди, під пахву, як я потім дізнався - перебив якісь нервовий вузол. Вона до мене - слухай, я щось руку не відчуваю. Батько побіг до машини, машина стояла надворі, готова, мотор працює - поїхав до сусідів за допомогою. Наталю, каже, поранило - яку Наталю - та мою Наталю - та хто ж міг поранити, вони кажуть, що не стріляють по городах.
Це про Ірпінь.

...(показує фотку на телефоні) я цей хлопчина, той, що молодший за тебе - йому 24 виповнилось* - так от, його вже немає. Ми заходили зачищати будівлю двоповерхову на околицях міста, він зайшов першим. Виявилось, що всередині більше русні, ніж ми розраховували. Нас відтиснули вогнем, а він так і впав на порозі. Його поранило в руку і ногу, він намагався накласти турнікет, не зміг цього зробити, психанув, достав гранату і підірвав себе. Ми його витягнули наступного дня.
Це десь під Сумами. *Мені, взагалі-то, суттєво більше 24 год, але всі думають, що я молодший. Переваги маленького зросту.

...поки ми тримали квартали, по нас їбашили взагалі усім - арта, кораблі з моря, авіація, танки. Я взагалі не уявляв, що таке може бути, що вогонь може бути настільки щільним. Настільки нищівним. Родини переховувались в підвалах. Якось туди, де була моя, зайшли чеченці - Сахар, давай сахар. Моя жінка сиділа біла входу, вона демонстративно взяла пакет з цукром, розірвала і висипала просто під ноги, в пісок. А в той же час їм вже кинулись тормозок збирати, якійсь виблядок навіть пішов надвір смажити чеченцям курку на багатті.
Це, зрозуміло, Маріуполь. З героїнею цієї історії зара все гаразд.

...ми виїжджали з міста стихійною колоною. До Запоріжжя від нас кілометрів 150, ми проїхали більше 400. Йшли такими дорогами, такими стежками, я взагалі не розумію як там машини пройшли. Постійно під обстрілами, одного разу стояли півгодини просто в полі під градами - зліва міни, зправа міни. В кінці до Запоріжжя доїхало 8 автівок з 11, три згоріли на дорозі вщент.
Це Мелітополь.

І далі, і далі, і далі. Той оперував дроном, робив рекламні ролики - з першого тижня на передовій під столицею, викривав переміщення руснявих колон. Той був модний барбер з власною майстернею - в лютому на місяць зачинив двері і поїхав просто на передок, де стріляють, просто взяв РПГ і  почав палити коробки. Та медик що втратила бійця - той схопив кулю в пах і від шоку соромився про це сказати; з'ясувалось тільки коли він, білий, знепритомнів біля швидкої.
Я бачив горілу сталь. Кажуть метал не горить - так то фігню кажуть. Кожен, хто бачив уламки горілої техніки, бачив горілу сталь - чорну, крихку, запечену в бруд і попіл, наскрізь пробиту ударами ракет, розколоту вторинними вибухами, з'їдену ржою вщент. Не тримає сталь вогню. Не витримує.
А наші люди не сталь. Вони пройшли скрізь вогонь. І вони стоять.