Тре підсумки року підвести. Настрою щось писати особливо нема, але що поробиш, маю якось зафіксувати історичний момент.
Корочє, 2022 виявився найважливішим роком мого життя. Одночасно з цим, він мені якось не зайшов, якщо чесно.
З одного боку я втратив все, що мав. Реально, на якісь момент часу все моє барахло спокійно влізало в наплічник. Насправді, це не так жахливо і страшно, як здається на перший погляд. Це як пірнати в крижану воду, важко змусити себе зробити перший крок, а потім вже активність якось виведе на накатану. Або випливеш, або всі проблеми разом підуть.
Я втратив кількох важливих для мене людей, яких я не забуду ніколи.
З іншого боку, матеріальне - це ніщо. Воно приходить з пилу і стає пилом. Родина ціла, і ті, хто за кордоном, і ті, хто воює, тож саме це для мене найголовніше.
Цей рік також видав мені персональний квест - перетворити себе з мирної людини на немирну людину. Це ускладнювалось тим, що я є дятлом, який проїбав початок війни у 2014 року і не почав працювати в цьому напрямку раніше. Де Ті-бончік був вісім років? Єбланів. Думав, що, раз його держава до зброї не кличе, все якось порішають без нього. Вийшло інакше, і до зброї довелось ставати самостійно, власними силами.
Про мої відносини з ТЦК я напишу комедію абсурду років десь за десять - коли в мене перестане сіпатись око і коли це вже не буде загрожувати кар'єрам осіб, що приймали безпосередню участь. Тут достатньо сказати, що після н-ної спроби цей процес почав нагадувати биття лобом у стінку і отримав характер патологічної одержимості. Це биття лобом не схвалював ніхто, ані родина, ані колеги, ані людина, чиєї руки я так і не попросив (і тепер вже і не попрошу - бо сенсу немає). Був би поруч брат, він би вбив мене нафіг.
Але це був мій особистий гейс. Я майже не йобнувся від невдач, але
Мене підтримали мої друзі. І нові, і старі. Ті, хто ділилися всім, що мають, ті, хто мав мужність залишитись людиною навіть черед чортів, ті, що стали для мене прикладом, ті, що не дали залишитися наодинці і гризти себе. Я не буду називати імена для публіки, а сам я ніколи їх не забуду. Хлопці, бляха,ви для мене як ще одна сім'я. Не знаю, чим і як збудував ці відношення, але я певен, ви кращі люди, ніж я колись стану. Дякую.
Цей рік завершується. Завтра почнеться новий, який принесе нові випробування. Але я знаю, що ми переможемо. Моя Україна - це люди, які потребують захисту. Яких я мрію побачити знову і до яких я повернусь.
І тепер я маю засоби, щоб це зробити. Бо так, Ті-бончік більше не в тро.

З Новим роком, шановні. Слава Україні!